Після кількох поворотів він знову присів .
Коли він відкинув голову назад на крісло , його погляд зцпинився на дзвонику .
Ним вже давно не користувались .
Він висів у кімнаті і сповіщав про якесь своє призначення , забуте разом із покоями на верхньому поверсі будівлі .
З величезним здивуванням і дивним , незрозумілим страхом він побачив , що дзвоник почав хитатись , коли він на нього подивився .
Сочатку він хитався так м'яко , що ледь видав звук .
Але згодом він почав звучати гучніше , як і кожен дзвоник в будинку .
Це тривало , мабуть , пів хвилини , чи хвилину , але здавалось , що пройшла ціла година .
Дзвоники стихли так само . як і почали дзвеніти — одночасно .
За ними послідував брязкаючий звук , десь далеко в глибині ... так ніби хтось тягнув важкі ланцюги через бочки в винному погребі .
Скрудж тоді згадав , що привидів в будинках описують як тахих , що тягають ланцюги .
Двері погреба різко відчинились з гучним звуком , і тоді на нижніх поверхах він почув звук набагато гучніший . звук піднімався по сходах , тоді попрямував до його дверей .
" Це Хамбук ! " , — сказав Скрудж
