Стівен Гокінг : межа правди у житті і творчості
Напевно кожен ессей про Стівена Гокінга починається доволі банальними , заїждженими і звичними дифірамбами на тему трагедії ( чи благословення ) його життєвого шляху , неймовірної сили волі і могутнього розуму .
Відмовлюсь від такої писаної традиції і втрачу можливість доповнити свій твір додатковою сторінкою .
Лише хотілося б зазначити , що долею випадку ( чи просто долею , чи фатумом я не можу стверджувати , що їх не існує ) створилася комбінація властивостей та обмежень в одній людині , що максимально посприяло активній , не обтяженій нічим зайвим роботі розуму та тим великим інтелектуальним спадком , який вона по собі залишила .
Правда - поняття безрозмірне , і кожен міряє його своїм ліктем ( в сенсі ніхто достовірно не знає скільки мав лікоть , бо він кожного разу мірявся з іншої натури ) .
А якщо хтось ще й прирівнює її значення до істини , тоді намагаючись це пояснити чи виокремити в будь - якому аспекті людина просто попадає в глухий кут своєї суб’єктивності та упередженості .
Це я веду до того , що всі судження про якусь правду - такі ж непевні , закодовані і розмиті як наші сни .
Але все ж ...
Думаю , у сенсі правди життєвої Гокінг був ще тим щасливчиком .
Дехто все життя скитається у пошуках того , що було в нього .
Його любили і він мав кому дарувати свою любов , не важливо у який спосіб .
Стівен певно один з небагатьох жителів цієї планети , який точно міг сказати , що його люблять і цінують за багатий внутрішній світ , а не за крихку і піддатливу його оболонку .
Правда - справжність , зокрема і у словах .
Коли на кожне з них затрачається доволі багато зусиль , зникає необхідність у пустопорожніх епітетах і обхідних зворотах , нехтується ввічливістю і не переноситься на наступний раз .
Люди навколо також проникаються такими підходами , і в результаті спілкування та стосунки стають щирішими і відкритішими .
Хороший стан справ із правдою у житті урівноважується тим , що відбувається на роботі ( у творчості ) .
Дослідник , який працює над обширними теоріями , рано чи пізно ніс до носа стикається з вічними питаннями про мету і виклики створення світу , наше призначення в ньому і тд .
Людина , близько не пов’язана з наукою , знайде особисту , можливо ірраціональну відповідь , яка найкраще вписується в її світогляд і не позбавляє сну .
Такий метод не допустимий для науковця , який хоч трохи себе поважає .
Тут , коли зануритися глибоко у гіпотези та теорії , розглянувши всі точки зору , зовсім не стаєясним де ж правда .
У випадку Стівена ця ситуація особливо гостро постає , адже споглядання і вивчення космосу як ніщо інше заставляє задумуватись над чимось більшим .
В книзі “ Коротка історія часу ” Гокінг пише , що немає сенсу думати про те , що було до Великого Вибуху , адже тоді не існувало часу як такого ( тобто і “ тоді ” не було ) .
Ось тут і пролягає межа правди : над тим , що не можливо пояснити , описати чи просто зрозуміти , неминуче починає спекулювати і вигадувати навіть такий дивовижний розум , яким володів Стівен .
Границя правди - як порізаний фьордами берег Норвегії .
В один момент здається , що вона посунулась на милю в розбурхане море , а потім виявляється що це туман і піна від хвиль вводили усіх в оману .
Потрібна неабияка сміливість , щоб визнати власні помилки та перекроїти теорію , за яку тебе знають у всьому світі .
І це ще одна чудова риса правди в житті Стівена Гокінга .
