Зі сторони усіх летів , виблискуючи сталлю обладунків , Азазелло .
Місяць змінив і його обличчя .
Зникло безслідно недолуге бридке ікло , і косоокість виявилась фальшивою .
Обидва ока Азазелло були однаковими , пусті і чорні , а обличчя біле і холодне .
Тепер Азазелло летів у своєму справжньому вигляді , як демон безводної пустелі , демон - вбивця .
Себе Маргарита бачити не могла , але вона добре бачила , як змінився майстер .
Волосся його біліло тепер під місяцем і позаду збиралось у косу , і вона летіла за вітром .
Коли вітер віддував плащ від ніг майстра , Маргарита бачила , як зірочки шпорів на його ботфортах то згасали , то загоралися .
Наче юний демон , майстер летів , не спускаючи з місяця очей , але посміхався йому , наче добре знайомій і милій , та щось , за звичкою , набутою в кімнаті № 118-й , сам до себе бурмотів .
