я пам'ятаю мені було десь 8 років , мене лікували від пневмонії ( загалом мої легені десь разів три страждали від цієї хвороби ) .
тоді була зима , а в нас приватний будинок зі старою системою отоплення - пічка .
мене поклали на диван біля пічки на кухні .
інколи іскри від дрів ( чи дров ? ) летіли мені на руки чи на спину .
мені було погано .
температура до 40 градусів .
мама протирала мене горілкою .
в одну ніч , від того , що мозок плавився , в мене почалися галюцинації .
всі спали в інших кімнатах . а я раптом прокинулася .
З іншого кутка кухні до мене йшла надзвичайно красива жінка з довгим хвилястим каштановим волоссям і я тоді подумала - вау ! це я . не знаю , так думка виникла .
Воно стояла наді мною , і на ній лише була чорна атласна накидка і нічого ( як відьма з Майстер і Маргарита ) .
Воно протягнула свою руку , яка була скелетом і сказала : " йдемо зі мною " .
Я не відчувала болю , мені було легко і не страшно .
Я почала протягувати їй руку , але іншою себе віддьорнула і відповіла " нє , я ще мамі потрібна " .
і жінка зникла .
мама буквально одразу прокинулася , може почула , що я з кимось розмовляю і підійшла перевірити мою температуру .
я їй сказала " мама , до мене приходила смерть " .
і тоді подумала " ага , я їй відмовила у 8 років , вона прийде до мене в 16 " . і я в 16 років переживала її зустріти , потім у 18 . але я ніколи не відчувала тривоги чи страху , і в мене цей спогад не викликає жаху ( думаю , мама тоді добре перелякалася , але не пам'ятаю . що вона сказала ) .
в мене з темою смерті були особливі стосунки .
з дитинства , за це думала і ніколи не боялася і не боюся .
але це не означає , що я не хочу чи не люблю жити , і що смерть мене не шокує .
