"Пробач мене, - сказав я, - втім, я не думаю, що ти знайдеш Джолнса".
Таксі зупинилося перед одним з найбільш захопливих резиденцій на бульварі.
Ходячий туди-сюди перед будинком був чоловік з довгими червоними вусами та з маркою детектива, яка майоріє на комірі його пальто.
Зараз та тоді чоловік би зголив ті вуса аби витерти лице, та тоді я б розпізнав одразу славетну візитівку великого детектива Нью-Йорка.
Джолнс тримав гострий погляд на двері та вікна будинку.
"Що ж, докторе, - сказав Найт, не стримуючи нотку тріумфу в його голосі, - ви бачили?"
"Це неймовірно, неймовірно!" - я не міг втриматися вигукувати одразу як таксі поїхало на дорозі назад.
"Втім, як ви це зробили?
Завдяки якому індуктивному процесу..."
