"П'ять чого, дорогенька?
Скажи своїй Сюді."
"Листків.
На стеблі плюща.
Коли останній впаде, я мушу йти також.
Я знаю це вже три дні.
Чи лікар тобі не казав?"
"Ох, я ще не чула такої нісенітниці," поскаржилася Сю, з значною зневагою.
"Що мають старі листки плюща до твого одужання?
А тобі ж подобалась це стебло дуже, ти неслухняна дівчинко.
Чому, лікар сказав мені цього ранку, що твої шанси одужати -  давай згадаємо точно, що він сказав - він сказав, що шанси десять до одного!
Чому, цеж такі самі як шанси, які ми мали в Нью-Йорку коли ми каталися на вуличних машинах чи проходили повз новий будинок.
Давай спобуй зїсти трохи бульйону, і дозволь Сюді вернутися до її малювання, щоб вона змогла його продати видавцю і купити портвейн для її хворої дитини і свинячі відбивні для себе жадібної.
