Зі сторони усіх летів, виблискуючи сталлю обладунків, Азазелло.
Місяць змінив і його обличчя.
Зникло безслідно недолуге бридке ікло, і косоокість виявилась фальшивою.
Обидва ока Азазелло були однаковими, пусті і чорні, а обличчя біле і холодне.
Тепер Азазелло летів у своєму справжньому вигляді, як демон безводної пустелі, демон-вбивця.
Себе Маргарита бачити не могла, але вона добре бачила, як змінився майстер.
Волосся його біліло тепер під місяцем і позаду збиралось у косу, і вона летіла за вітром.
Коли вітер віддував плащ від ніг майстра, Маргарита бачила, як зірочки шпорів на його ботфортах то згасали, то загоралися.
Наче юний демон, майстер летів, не спускаючи з місяця очей, але посміхався йому, наче добре знайомій і милій, та щось, за звичкою, набутою в кімнаті №118-й, сам до себе бурмотів.
