"Жалюгідне виправдання для виманювання людських грошей кожного грудня, двадцять п'ятого числа!" сказав Скрудж, защипаючи своє чудове пальто до підборідка. "Але я сподіваюся ти матимеш цілий день. Будь тут з самого ранку наступного дня." Клерк пообіцяв, що буде; і Скрудж вийшов вуркаючи. Офіс закривався коли сутеніло і клерк, з довгими кінцями білого покривала, що звисало нижче його талії (він не міг похвалитися гарним пальтом), попрямував вниз Корнхіл, в кінці провулку хлопці, вдвадцяте, в честь Різдва, а тоді побіг додому на Камден так швидко, як міг, щоб зіграти бліндьенс-баф. Скрудж сумно повечеряв в звичній сумній таверні; і прочитавши всі газети, витратив  решту вечора на свою банківську книжку, після чого пішов спати. Він проживав в будинку, що колись належав його покійному партнеру. Це були похмурі кімнати в підвальних приміщеннях двору, які займали так мало місця, що здавалося ніби будинок будучи молодим втік від усіх граючи в хованки і так і не повернувся. Зараз він був достатньо старим і похмурим, бо ніхто тут не жив окрім Скруджа, інші кімнати завалися як офіси. Подвір'я було темним, тому навіть Скрудж, хто знав тут кожен камінь, намацував свій шлях додому.
