Після кількох поворотів він знову присів. Коли він відкинув голову назад на крісло, його погляд зцпинився на дзвонику. Ним вже давно не користувались. Він висів у кімнаті і сповіщав про якесь своє призначення, забуте разом із покоями на верхньому поверсі будівлі. З величезним здивуванням і дивним, незрозумілим страхом він побачив, що дзвоник почав хитатись, коли він на нього подивився. Сочатку він хитався так м'яко, що ледь видав звук. Але згодом він почав звучати гучніше, як і кожен дзвоник в будинку. Це тривало, мабуть, пів хвилини, чи хвилину, але здавалось, що пройшла ціла година. Дзвоники стихли так само. як і почали дзвеніти — одночасно. За ними послідував  брязкаючий звук, десь далеко в глибині... так ніби хтось тягнув важкі ланцюги через бочки в винному погребі. Скрудж тоді згадав, що привидів в будинках описують як тахих, що тягають ланцюги. Двері погреба різко відчинились з гучним звуком, і тоді на нижніх поверхах він почув звук набагато гучніший. звук піднімався по сходах, тоді попрямував до його дверей. "Це Хамбук!",— сказав Скрудж
