Всі, в тому числі і смішний підстрибуючий хлопець, потягнулись до віконечка. У кожного фельдшер запитував ім'я та по-батькові, літа, місце проживання, чи давно хворіє і таке інше. З відповідей своєї матері Пашко дізнався, що звати його не Пашком, а Павлом Галактіоновим, що йому сім років, що він неграмотний і хворий від самого Великодня.
Незабаром після запису треба було ненадовго піднятись; через приймальню пройшов лікар у білому фартуці та підпоясаний рушником. Проходячи повз підстрибуючого хлопця, він потиснув плечима і сказав співочим тенором:
- Але і дурень! Що ж, хіба не дурень? Я говорив тобі прийти в понеділок, а ти приходиш в п'ятницю. Як на мене, то хоч зовсім не ходи, але дурню ти такий, нога пропаде!
Хлопець зробив таке жаліслине обличчя, наче збирався просити милостиню, заблимав і сказав:
- Зробіть таку милість, Іване Миколаїчу!
