Вона лежачого майстра, здригнулася і прошепотіла:
-Цього я не очікувала... Вбивця!
- Та ж ні, ні, - відповів Азазелло, - зараз він встане. Ах, чому ви такі нервові!
Маргарита повірила йому одразу, настільки переконливим був голос рижого демона. Маргарита підскочила, сильна і жива, і допомогла напоїти лежачого вином. Відкривши очі, той поглянув похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово:
- Отруйник...
- Ох! Образа є звичайною нагородою за хорошу роботу, - відповів Азазелло, - невже ви сліпі? Ну прозорійте же скоріше.
Тут майстер піднявся, озирнувся поглядом живим і світлим і спитав:
- Що ж означає це нове?
- Воно означає, - відповів Азазелло, - що вам час. Уже гримить гроза, ви чуєте? Темніє. Коні риють землю, здригається маленький сад. Прощайтесь з підвалом, прощайтесь швидше.
- А, розумію, - сказав майстер, озирнувшись, - ви нас вбили, ми мертві. Ох, як це розумно! Я це вчасно! Тепер я зрозумів все.
