Вони пройшли, Гост та Скрудж, через хол до дверей позаду будинку. Ті відчинилися перед ними і відкрили їх погляду велику порожню меланхолічну кімнату, що виглядала так порожньо через лінії та форми всередині неї, зокрема - столів. За одним з них самотньо сидів хлопчик, читаючи книгу біля вогню; Скрудж присів напроти форми і сльози заповнили його очі від споглядання його нещасного забутого себе - того, ким він колись був.

Звуки, що поширювалися ехом у будинку, пищання та шурхіт від миші за стіною, крапання з напів-розмерзшої водостічної труби в похмурому подвір'ї позаду, тремтіння гілок на самотній тополі, ліниве покачування дверей порожнього сараю, навіть тріщання вогню - все це м'яко навалилося на серце Скруджа і дало сльозам легшого повного ходу.
