" Жалюгідне виправдання для виманювання людських грошей кожного грудня , двадцять п'ятого числа ! — сказав Скрудж , застібаючи своє чудове пальто до підборіддя .
— Але я сподіваюся , ти матимеш цілий день .
Будь тут із самого ранку наступного дня . " Клерк пообіцяв , що буде ; і Скрудж вийшов , продовжуючи бурчати .
Офіс зачинився , коли сутеніло , і клерк разом із хлопцями , в честь Різдва , з довгими кінцями білого покривала , що звисало нижче його талії ( він не міг похвалитися гарним пальтом ) , разів зо двадцять скотився вниз по схилу Корнхілла , а тоді щодуху побіг додому на Камден , щоб зіграти з дітьми в піджмурки .
Скрудж сумно повечеряв у звичній сумній таверні ; і , прочитавши всі газети , витратив решту вечора на свою банківську книжку , після чого пішов спати .
Він жив у будинку , що колись належав його покійному партнеру .
Це були похмурі кімнати в підвальних приміщеннях двору , які займали так мало місця , що здавалося , ніби будинок замолоду втік від усіх , граючи в хованки , і так і не повернувся .
Тепер він був дуже старий і похмурий , бо ніхто тут не жив , окрім Скруджа , інші кімнати винаймали під офіси .
Подвір'я було темне , тому навіть Скрудж , що знав тут кожен камінь , пробирався навпомацки додому .
