Bet two for good .
Народжені знову
Беррі Морроу , сценарист фільму , згадуючи зустріч Лоуренса Піка ( прототипу одного з головних героїв ) і Дастіна Гоффмана , стверджував : “ Коли Пік проходжувався кімнатою , вдаряючись головою і плескаючи в долоні , Гоффман водночас упритул рухався позаду і намагався дзеркально відтворити усі рухи , приміряючи образ , неначе пальто » .
Чи здогадувався актор під час цього “ підготовчого ” ритуалу , що за декілька років “ Людина дощу ” стане світовим явищем , збере найбільшу касу в США за 1988 рік та отримає чотири Оскари , один із яких дістанеться саме Гоффману .
Популярність картини також підвищила обізнаність суспільства з аутизмом , а дослідження 2010 року визначило 1988-й як глобальний « рік змін » для наукових і медичних досліджень у цій галузі .
Історія замовчує , але , озираючись назад , “ Людина дощу ” ніколи не була стрічкою про хворобу .
Це була казка про двох відчужених братів та 2 їхні подорожі : перша була на колесах розкішного лімітованого Б’юїка 1949 року , а друга тривала 6 днів на шляху до сердець одне одного .
Дивно , але найслабшим ( абстраговано від інших елементів не слабким ) місцем фільму є форма оповіді .
Будьте уважні , не сама оповідь , не цінності та шляхи персонажів , закладені у сценарій , а лише “ каркас ” , “ обгортка ” , якщо бажаєте .
Історія , безумовно , наслідує банальну формулу , здивувати якою важко було ще понад 30 років тому , не кажучи вже про сучасну епоху .
Чарлі Беббіт , молодий та егоїстичний продавець коштовних автівок , дізнається , що його покійний батько залишив у спадок 3 мільйони доларів новоявленому братові Реймонду , який страждає аутизмом та вже добрих років двадцять перебуває у спеціальній установі для людей із психічними розладами .
Складний характер зухвалого бізнесмена зумовлений психологічними травмами , отриманими ще у дитинстві .
Його мати померла , коли Чарлі було лише 2 роки , з батьком він завжди мав жахливі стосунки , а про існування рідного брата взагалі нічого не знав .
Єдиною радістю для малого був уявний друг на дивне прізвисько Людина Дощу .
Але з роками і той зник .
Отже , розлючений тим , що батько , якого він не бачив 10 років , не залишив йому абсолютно нічого , Чарлі “ викрадає ” Реймонда з лікувальної установи , щоб отримати права на частину великого спадку та врятувати автомобільний бізнес , який знаходиться на межі руйнації .
Цинічні приховані мотиви стають останньою краплею для Сюзанни — дівчини Чарлі , яка нерідко буває голосом розуму свого хлопця .
Чарлі дратує обмеженість брата та його залежність від чіткої рутини , недотримання якої призводить до нервових зривів .
Йому байдуже до ближніх і бракує емпатії , тому протягом кількаденної дорожньої пригоди молодший Беббіт усіляко використовує Реймонда .
Жанрово “ Людина дощу ” вважається подорожнім фільмом , але і до цього аспекту є претензії .
Деякі фрагменти з головними героями у Б’юїку , що на тлі заходу сонця неквапливо прямує у далечінь , відчуваються зайвими і вбивають динаміку кінофільму .
Дякувати режисеру , сценаристу і акторам , структурні недоліки не псують суті цього фільму .
Як би незграбно це не звучало , але вона полягає у розвитку характерів і стосунків головних героїв .
Важко не “ антондольнічати ” , але маленькі деталі в діалогах , двозначні реакції героїв та інші цікаві дрібниці , помітні лише під час уважного і ретельного перегляду , настільки поглиблюють образи , що глядач відчуває екзистенційну насолоду .
- So , what are you doing in Las Vegas ?
- We’re counting cards .
- You’re counting cards ?
- We’re counting cards .
- That’s interesting .
- We’re counting cards .
- I know you’re counting cards , what else are you doing ?
Як можна зняти фільм про чоловіка , що від самого початку не здатен змінюватися , все життя якого спирається на жорстку рутину ?
Як зіграти вільно й широко дуже “ обмежену ” роль так , щоб твій герой постійно впливав на навколишніх ?
Припускаю , що Дастін Гоффман насолодився неможливим акторським викликом .
Декілька слів про Тома Круза .
Це дійсно одна з найкращих робіт “ вічного каскадера ” , сповнена тонкощів та нюансів .
Зміни у його характері відчуваються зворушливими і природними , а не зумовленими сюжетом .
Цікаво , але Том , який за свою кар’єру неодноразово грав негідників , що перетворюються на хороших хлопців , ніколи не намагався проєктувати своїх персонажів на реальне життя ?
Залишимо жарти .
Найцікавіша особливість стосунків Реймонда і Чарлі полягає в тому , що , зустрівши один одного , кожен із них перероджується ( особистісно чи соціально ) .
Умовно брати взаємопов’язані .
Слідкувати за життям кожного з Беббітів поодинці було б нудно .
Дастін Гоффман балансує героя Круза і не дає йому стати карикатурним .
Також занадто складно зняти фільм , де персонаж , що має аутизм , — єдиний протагоніст .
Його цікаві особливості розкриваються лише за умови впливу на навколишніх .
Якщо Реймонд у 50 років вперше цілує дівчину , танцює , і взагалі настільки сильно соціалізується , то Чарлі перший раз на 26-му році життя вчиться піклуватися про когось іншого .
Не випадково для глядача створюється дивна суперечність : молодий бізнесмен пам’ятає про вигаданого друга , але не може згадати рідного брата , який потім і виявиться тим вигаданим другом .
Це і свідчить про те , що герой з часом змінився і метафорично був народжений знову .
Вважається , що поштовхом для зміни ставлення Чарлі до Реймонда було усвідомлення 2 фактів :
1 )
Реймонд геніально обдарований ;
2 ) саме він був “ людиною дощу ” .
Насправді цей процес був запущений раніше .
На самому початку фільму молодший із Беббітів питає доктора Брюнера , що доглядав за Реймондом та був другом батька , чому ж він , знаючи Чарлі змалечку , не повідомив про те , що у нього є брат ?
У відповідь він отримує гостре , як кинджал , риторичне питання : “ А ти що , щось би з цим зробив ? ”
Пильнуйте за реакцією Беббіта .
Зустріч із тим самим Брюнером у кінці стрічки символізує завершення цієї трансформації .
Чарлі ставить йому майже те саме запитання : “ Чому ніхто не говорив мені про існування брата ?
Було б дуже приємно знати його протягом більшого періоду часу , ніж останні 6 днів ” .
“ Людина дощу ” підіймає безліч важливих тем і питань .
Але якщо брати головне , то ця картина нагадує нам , що кожен перехожий , якого ми бачимо на вулиці , не був народжений без надії на щось краще .
