Видатна австралійська письменниця Джекі Френч ділиться думками про пожежі в Австралії .
9 січня 2020 р .
Переклад з англійської Олени Радієвської .
Плакати неможливо .
Я не можу плакати , тому що це лише початок .
У наших горах тліють стовбури дерев , а до нашого притулку збігаються зграї травмованих диких тварин .
Більшу частину останніх шести тижнів я живу на валізах , двічі евакуювалася , спала у багатьох різних місцях , приймаючи незліченну щедру допомогу .
Мені треба ще прибрати рожеву кашу з холодильника ( порада : вийміть кавун із холодильника перед евакуацією ) , я продовжую виставляти надвір їжу та воду , і мушу якось давати собі раду , коли бачу жахливо понівечених диких тварин , яких залишає по собі полум’я пожеж , і , як тільки можу , допомагаю іншим .
Зосередьтеся на тому , що ви можете зробити .
Не плачте над тим , чого ви не можете змінити .
Я також не можу плакати , бо навіть не наважуюся уявити собі все , що ми втратили .
Друзі втратили свої будинки та містечка , цілі громади мусили знятися зі свого місця проживання , соціальні зв’язки , які є нашою сутністю , адже ми соціальні істоти , перетворилися на дим .
У туристичних містечках немає туристів чи історичних будівель , завдяки яким вони стали туристичними .
Підприємства збанкрутували .
Евакуйовані люди , як і я сама , втратили місяці оплачуваної роботи , а скільки ще таких втрачених місяців попереду .
Зі мною все гаразд .
Із багатьма людьми — ні .
Дбайливо посаджені місцеві рослини , « аборигенська харчова комора » , яку я любила і яка виручала мене все життя , рослини , які пережили 200 років колонізації , не спроможні вижити у таких пожежах .
Ферми та величезні площі лісу ледь не загинули під час найгіршої в історії посухи .
Тепер вони вкриті попелом .
У долині Аралуен , на південний схід від Брейдвуда у Південному плоскогір’ї Нового Південного Уельсу , згоріли майже всі персикові сади .
Чи садівники знову висадять ці дерева ?
Ми не знаємо .
Зате я знаю , що наша громада їх підтримає .
Я знаю , що ще ніколи так не пишалася своєю нацією .
Опинившись без лідера , лідери постали самі : неймовірні вогнеборці й ті , хто захищали власні будинки та інших лише шлангами та рішучістю .
Наша сусідка Робін залишилася самотужки захищати власну ферму , час від часу перевіряючи ділянки тих , які вже евакуювався , усвідомлюючи , що хворі або похилого віку люди скоріше будуть на заваді , а не допомагатимуть на пожежному фронті .
Друзі , яким уже під 70 або 80 і які не люблять , коли їх називають старими , днями й ночами протягом цих трьох місяців підвозили бензин пожежникам .
Я бачила чоловіка , який , помираючи в агонії , все ще намагався повернутися до зони пожеж , щоб розповісти іншим , куди може піти вогонь .
Я бачила , як вомбати діляться своїми нірками зі зміями , квоками , опосумами та знервованим болотним валабі .
Холодильник на шосе постійно наповнювали холодними напоями для тих , які нас захищали .
Шість пожежників , що сперлися на стіну лікарні , занадто виснажені , щоб дійти до входу і звернутися по швидку допомогу .
Наступного дня вони знову вийшли на боротьбу з вогнем .
Минулої чверті місцеву школу запитали , скільки їхніх учнів зазнали психологічних травм від пожеж .
Відповідь ?
Усі .
Кожна дитина або спостерігала , як лютує вогонь чи відблискує полум’я навколо їхнього будинку , або має найкращого друга , який досі блідий і мовчазний .
Під час останніх тижнів навчального року вчителі намагалися зробити щось радісне для дітей : організувати шкільний танець дощу , роздавати книги , веселі нагороди .
Я сподіваюся , що через 20 років ці діти пам’ятатимуть веселощі та доброту їхньої громади , а не жахи .
Браяну і мені пропонували кімнати , одяг , допомогу для догляду за дикими тваринами , чашки чаю , усмішки .
І усмішки значать багато .
Моїм щоденним заняттям стало запитувати через смс чи електронну пошту : « Із тобою все гаразд ? » , « Чи потрібна допомога ? » , « Як Керол ? » , « Чи ти чув щось від Гаррі ? »
Пітер Маршалл , який під час евакуації надав нам кімнату , де я почала писати цю статтю , бачив пожежі щодня протягом останнього тижня , як і впродовж попередніх місяців .
Він розповів , як « вогонь із лісу Монга реве в твоє обличчя , неначе 10 тисяч бомбардувальників Бі - 29 на повну потужність » .
Евкаліпти вибухали від вогню .
А тоді полум’я дійшло до його ферми і зупинилося .
Так , це можливо , так само , як ми можемо і мусимо будувати вогне- , водостійкі та вітрозахисні будинки .
Це лише початок .
Що нам потрібно ?
1 .
Державна система боротьби зі стихійними лихами із залученням мобільних груп , які можна послати в постраждалі регіони , портативними лікарнями , медиками , евакуаційними центрами , рятувальним обладнанням .
Експерти у нас є .
Але скоріш за все не експерти подивляться на звіти , а тоді засунуть їх до нижньої шухляди .
2 .
Система реагування на лісові пожежі та екстрені ситуації , яка не покладається на волонтерів .
Так , у нас завжди будуть надзвичайні волонтери , але завдання боротьби з пожежами , повенями , циклонами , від яких страждає вся країна , не має лежати на їхніх плечах .
Волонтерам і їхнім сім’ям потрібна підтримка не тільки фінансова , але психологічна й емоційна . 3 .
Сільські пожежні частини не повинні просити пожертви .
Вони є державними установами та повинні фінансуватися державою .
Нам потрібно більше незалежності місцевим пожежним бригадам .
Старий фермер або бабця з паличкою — саме вони знають , що рівно о 16 . 50 зміниться напрямок вітру і вогонь перекинеться через гірські хребти .
4 .
Нам потрібні лінії стримування вогню вздовж усієї країни , з яких можна безпечно боротися з пожежами .
Якось ми вже проклали паркан від кроликів уздовж усієї Австралії .
Нам потрібні насаджені ландшафти вогнетривких рослин , що простягнуться всією країною , мозаїка з тисячі кілометрів вогнетривких стін і системи контрольованого спалення , відповідно до кожної екосистеми , а не один варіант на всіх .
5 .
Нам потрібні закони про будівництво , згідно з якими всі будинки , дороги , залізниці , мости , електростанції , комунікації та першочергові служби були б вогнестійкі і в містах , і в сільській місцевості .
6 .
Нам потрібні запасні варіанти .
Якщо одна телефонна лінія , міст , водо - чи енергопостачання виходить із ладу , мусять бути інші , на які ми можемо покладатися .
Зараз я пишу на комп’ютері , який працює завдяки нашим сонячним панелям .
Наша місцева мережа вийшла з ладу , телефон не працює , але завдяки нашим сонячним панелям я можу залишатися на зв’язку зі світом і знати , де вирують пожежі .
Ми маємо власну систему водопостачання і зливу води .
У жодному куточку Австралії не має бути місця без альтернативних систем енергопостачання .
7 .
І найважливіше ?
Пам’ятайте .
Австралія вперше відчула на собі зміну клімату . Але ми нащадки тих , що пережили льодовикові періоди , чуму , війни та голод .
Більшість людства загинуло .
Наші нащадки — ні .
У найважчі часи люди спроможні на найбільшу доброту і винахідливість .
Найкращий спосіб пережити прийдешні десятиліття — це збудувати міцні зв’язки всередині громади , тому що , коли прийде стихійне лихо , ці зв’язки допоможуть вистояти .
Пам’ятайте .
Ті , що заробляють величезні суми на своїх бізнесах і разом із тим руйнує нашу планету , вкладають величезні суми в PR або політичні кампанії , щоб закони , які ухвалюють , не стояли на заваді їхнім діям .
Політики , які заперечували зміну клімату , потребу в плануванні катастроф та пожежній техніці і які скоротили бюджети пожеж на 30 - 40 відсотків лише цьогоріч , незважаючи на попередження власних експертів про те , що ми зіткнемося з катастрофами цього року , вдаватимуться до політичних ігор ... Назвемо це просто брехнею , щоб змусити вас забути про це перед наступними виборами .
Пам’ятайте .
Федеральний уряд надав допомогу в боротьбі з пожежами лише зараз завдяки гніву « тихих австралійців » .
Завдяки вам , мені та кожному австралійцю , який висловив своє обурення .
Нам слід продовжувати вимагати те , що потрібно .
Якщо ми не продовжуватимемо виражати лють , небайдужість та співчуття , наші діти та діти наших дітей загинуть у наступних кліматичних катастрофах від вітру , циклонів , повеней , торнадо , лісових пожеж та блискавок : " нової норми " антропоцену .
Пам’ятайте .
Ще довго після того , як згаснуть ці пожежі , будуть травмовані діти , пожежники будуть відчувати виснаження , як тільки мине дія адреналіну , бізнеси будуть зруйновані , пів мільярда диких тварин вбито , і десь так само поранених , голодуючих , чи тих , що потребують постійного підкорму і води для збереження їхнього виду .
Пам’ятайте . Як ми усі разом об’єднали наші зусилля у боротьбі з лихом у час , коли не було політичного лідера .
Про лідерів , які постали у власних громадах , від тих , що боролися з полум’ям , до тих , що пропонували кімнати , перенаправляли рух серед червоного диму , збирали кошти або просто пропонували всі можливі усмішки , на які вони лише були спроможні .
Не забувайте : коли ми діяли разом , ми творили чудеса .
Ось , як ми маємо заспокоїти своїх дітей : за останні тижні Австралія виявила себе справді великою нацією .
І ми повинні залишатися нею .
Ми не повинні забувати .
Джекі Френч отримала почесне звання Старшого Австралійця року 2015 року та була лауреатом Премії дитячої літератури 2014 - 2015 років .
Авторка понад 200 книг для дітей та дорослих .
Вона 46 років прожила в долині Аралуен , на захід від затоки Бейтманс , у районі , що зараз перебуває в зоні пожеж лісу Чарлі .
Плата за цю статтю Джекі Френч піде на придбання книг для шкіл , бібліотеки яких згоріли під час останніх пожеж .
Оригінал статті за посиланням :
https://www.smh.com.au/culture/books/from-fire-evacuation-rooms-diary-of-a-wombat-author-pens-her-message-to-australia-20200107-p53piv.html
