Тремтячою рукою підніс Степан чарку до рота , а незнайомець за раз проковтнув уміст своєї чарки .
Прожовуючи грудку ікри , Степан витиснув із себе слова :
— А ви що ж … , закусили ?
— Щиро дякую , я не закушую ніколи , — відповів незнайомець і налив по другій .
Відкрив каструлю — в ній були сосиски в томаті .
І ось проклята зелень перед очима розтанула , почали вимовлятися слова , і , головне , Степан дещо пригадав .
А саме , що діялося все вчора на Сходні , на дачі у автора скетчів Хустова , куди цей Хустов і возив Степана на таксомоторі .
Згадалося навіть , як наймали цей таксомотор біля “ Метрополя ” , був ще якийсь актор не актор ... з патефоном у валізі .
Так , так , так , це було ще на дачі !
Ще , пригадується , вили собаки від цього патефона .
Ось лише дама , яку Степан хотів поцілувати , залишилася нез’ясованою ... дідько її знає , хто вона … , здається , на радіо працює , а може , й ні .
