— Що ж , мій старий друже , ти мене вилікував , зараз я тобі віддячу .
Пам'ятаєш , як ти мені голову перев'язував у Розлогах — га ?
Очі Богуна почали світитися як два карбункули , а лінія вусів витягнулась у страшній посмішці .
— Пам'ятаю , відповів Заглоба , — пам'ятаю , що міг вдарити тебе ножем і не вдарив .
— А я що , вдарив тебе ?
Чи хотів ударити ?
Ні !
Ти для мене , любчику , надто цінний . Я тебе оберігатиму як зіницю ока .
— Завжди казав , що ти — гарний чолов'яга , — промовив Заглоба , прикидаючись , що повірив у слова Богуна , але одночасно в голові у нього промайнула думка : — Вже бачу , що він мені якусь пастку готує , не помре просто так .
— Ти гарно сказав , — вів далі Богун , — ти також добрий чоловік ; ось так ми шукали один одного і зустрілися .
— Правда в тому , що я тебе не шукав , але дякую на доброму слові .
