— Що ж , мій старий друже , ти мене вилікував , зараз я тобі віддячу .
Пам'ятаєш , як ти мені голову перев'язував у Розлогах , га ?
Очі Богуна почали світитися , як два корбункули , а лінія вусів витягнулась у страшній посмішці .
— Пам'ятаю , — відповів Заглоба , — пам'ятаю , що міг вдарити тебе ножем і не вдарив .
— А я що , вдарив тебе ?
Чи хотів вдарити ?
Ні !
Ти для мене , любчику , занадто цінний . Я тебе буду берегти як зіницю ока .
— Завжди говорив , гарний ти чолов'яга , — промовив Заглоба , прикидаючись , що повірив у слова Богуна , але одночасно в голові в нього промайнула думка : “ Вже бачу , що він мені якусь пастку готує , не помре просто так ” .
— Ти гарно сказав , — вів далі Богун , — ти також добрий чоловік ; ось так ми шукали одне одного і зустрілися .
— Правда в тому , що я тебе не шукав , але дякую на доброму слові .
