Вона побачила лежачого майстра , здригнулася і прошепотіла :
— Цього я не очікувала ...
Вбивця !
— Та ж ні , ні , — відповів Азазелло , — зараз він встане .
Ох , чому ви такі нервові !
Маргарита повірила йому одразу , настільки переконливим був голос рудого демона .
Маргарита підскочила , сильна і жива , і допомогла напоїти лежачого вином .
Розплющивши очі , той поглянув похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово :
— Отруйник ...
— Ох !
Образа є звичайною нагородою за хорошу роботу , — відповів Азазелло , — невже ви сліпі ?
Ну прозрійте же скоріше .
Тут майстер піднявся , озирнувся поглядом живим та світлим і спитав :
— Що ж означає це нове ?
— Воно означає , — відповів Азазелло , — що вам час .
Уже гримить гроза , ви чуєте ?
Темніє .
Коні риють землю , здригається маленький сад .
Прощайтесь із підвалом , прощайтесь швидше .
— А , розумію , — сказав майстер , озирнувшись , — ви нас убили , ми мертві .
Ох , як це розумно !
Як це вчасно !
Тепер я зрозумів усе .
