Вона побачила лежачого майстра , здригнулася і прошепотіла :
— Цього я не очікувала ...
Вбивця !
— Та ж ні , ні , — відповів Азазелло , — зараз він встане .
Ах , чому ви такі нервові !
Маргарита повірила йому відразу , настільки переконливим був голос рудого демона .
Маргарита підскочила , сильна і жива , та допомогла напоїти лежачого вином .
Розплющивши очі , той поглянув похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово :
— Отруйник …
— Ох !
Образа є звичайною нагородою за хорошу роботу , — відповів Азазелло , — невже ви сліпі ?
То прозрійте ж мерщій .
Тут майстер піднявся , озирнувся поглядом живим і світлим і спитав :
— Що ж означає це нове ?
— Це означає , — відповів Азазелло , — що вам пора .
Уже гримить гроза , ви чуєте ?
Темніє .
Коні риють землю , здригається маленький сад .
Прощайтеся з підвалом , прощайтеся мерщій .
— А , розумію , — сказав майстер , озирнувшись , — ви нас вбили , ми мертві .
Ох , як це розумно !
Як своєчасно !
Тепер я зрозумів усе .
