Вони пройшли , Гост та Скрудж , через хол до дверей позаду будинку .
Ті відчинилися перед ними і відкрили їхньому погляду велику порожню меланхолічну кімнату , що виглядала так порожньо через лінії та форми всередині неї , зокрема — столів .
За одним із них самотньо сидів хлопчик , читаючи книжку біля вогню ; Скрудж присів напроти форми і сльози заповнили його очі від споглядання нещасного забутого себе — того , ким він колись був .
Звуки , що поширювалися ехом у будинку , пищання та шурхіт від миші за стіною , крапання з напіврозмерзлої водостічної труби в похмурому подвір'ї позаду , тремтіння гілок на самотній тополі , ліниве погойдування дверей порожнього сараю , навіть тріщання вогню — все це м'яко навалилося на серце Скруджа і дало сльозам легшого повного ходу .
