Вони пройшли , Гост та Скрудж , через хол до дверей позаду будинку .
Ті відчинилися перед ними і відкрили їхньому погляду велику порожню меланхолійну кімнату , що виглядала так понуро через ряди однотипних столів .
За одним із них самотньо сидів хлопчик , читаючи книгу біля вогню ; Скрудж теж присів за стіл навпроти , і сльози заповнили його очі , адже він споглядав нещасного забутого себе , того , ким він колись був .
Звуки , що поширювалися луною у будинку , писк та шурхіт миші за стіною , крапання з відталої водостічної труби в похмурому подвір'ї позаду , тремтіння гілок на самотній тополі , ліниве покачування дверей порожнього сараю , навіть тріщання вогню — все це м'яко навалилося на серце Скруджа і дало сльозам легше стікати .
