Будь-яка активність , яку можна заярликувати цифрою , перетворюється на нездорову гонитву , щоб стати " номером один " і довести , що я вартий існувати .
" Який сенс починати грати в шахи , якщо я раніше цим не займався " , " навіщо записуватися на бокс , якщо я там буду найслабшим невдахою ? " .
Помилятися — невід’ємна частина навчання , але водночас помилки є проявом слабкості , яку нікому не можна показувати , бо " ніхто не любить невдах " .
Немає сенсу починати щось робити , якщо я не стану " топ 0 . 00008 % населення " у цій сфері .
Інакше , це пуста трата часу .
Вічна гонитва провокує хронічну лінь .
Через дефіцит здорової мотивації люди займаються саморозвитком , щоб когось вразити .
Я керуюся чистою пристрастю та запалом . Щоранку афірмую своє альтер его перед дзеркалом .
Я сформую свіжу композицію зі своїх імпровізацій на піаніно , я візьму участь у хакатоні , я проведу вебінар про темну матерію , я ... "
Я нічого не зробив з вищеперерахованого за ці 4 місяці .
Новий ранок .
Відчай — це єдине , що мною може реально керувати .
Якщо я зможу щось довести собі , то тимчасово перестану себе ненавидіти .
А потім знову зможу нічого не робити .
Це самозахисна реакція мого організму ?
Кожна нова проблема передбачає , що я з нею зможу впоратися .
Ні , не зможу — мушу .
Якщо невдача , то весь світогляд руйнується .
Якщо програєш сильному , то це робить тебе слабким .
У тобі зник конструктивний елемент суперництва : тепер ти підданий самоненависті , з якої є два виходи .
1 ) перестати цим займатися
2 ) живитися самоненавистю для роботи над собою , щоб стати ( або не стати ) " кращим "
Ти знаєш , що це " мінімум " .
Ти переконаний , що це — базова річ :
" Якщо хтось впорався , то впораюсь і я " .
Коли ти не реалізовуєш цей " абсолютний мінімум " , то починаєш клеймувати себе " біосміттям " , " аутсайдером " , " пародією " .
Все тому , що ти не маєш права помилятися .
Помилка " багато " вартуватиме , коли переконуєш себе , що незначна поразка рівносильна втраченому соціальному статусу та повазі .
