"Пробач мені, — сказав я, — втім, я не думаю, що ти знайдеш Джолнса".
Таксі зупинилося перед однією з найбільш розкішних резиденцій на бульварі.
Перед будинком туди-сюди ходив чоловік з довгими червоними вусами та з маркою детектива, яка майоріла на комірі його пальта.
Тепер та тоді чоловік би зголив ті вуса аби відкрити лице, але тоді я б розпізнав одразу славетну візитівку великого детектива Нью-Йорка.
Джолнс не зводив гострого погляду з дверей та вікон будинку.
"Що ж, докторе, — сказав Найт, не стримуючи нотку тріумфу в голосі, — ви бачили?"
"Це неймовірно, неймовірно!" — я відразу не стримував вигуків, коли таксі їхало зворотнім шляхом.
"А втім, як ви це зробили?
Завдяки якому індуктивному процесу..."
