Воланд пильно дивився на неї і посунув до неї коліно.
Гаряча, як лава, жижа обпікала руки, але Маргарита, не скривившись, намагаючись не завдавати болю, втирала її в коліно.
— Наближені стверджують, що це ревматизм, — сказав Воланд, не зводячи очей із Маргарити, — але я здогадуюся, що цей біль в коліні залишила мені на пам’ять одна чарівна відьма, з якою я близько познайомився в тисяча п'ятсот сімдесят першому році в Брокенських горах, на чортовій кафедрі.
— Ах, чи може таке бути! — сказала Маргарита.
— Дурниці!
Років через триста це мине.
Мені порадили безліч ліків, але я по-старому дотримуюся бабусиних методів.
Ефективні трави залишила в спадок погана старенька, моя бабуся!
До речі, скажіть, а ви не страждаєте чимось?
Може, у вас є якийсь сум, туга, що отруює душу?
