— Що чую я?! — заспівала вона, як зазвичай лунають оперні співаки, коли чують щось жахливе.
— Як?
Що ви сказали?
Повторіть, повторіть...
— Я... я кохаю вас! — повторив Володя.
І вже без будь-якої участі своєї волі, нічого не розуміючи та не тямлячи, він зробив пів кроку до Нюти і взяв її за руку вище кисті.
В очах йому потемніло і виступили сльози, увесь світ перетворився на один великий, волохатий рушник, від якого пахло купальнею.
— Браво, браво! — почув він веселий сміх.
— Чого ж ви мовчите?
Хочу, щоб ви говорили!
Ну?
Бачачи, що йому не заважають тримати руку, Володя глянув на усміхнене обличчя Нюти і незграбно, незручно взяв обома руками її за талію, при чому кисті обох його рук зійшлися на її спині.
Він тримав її обома руками за талію, а вона, закинувши на потилицю руки та показуючи ямочки на ліктях, поправляла під хусткою зачіску і говорила спокійним голосом:
