Є місто, де я опинилась випадково, бо ніколи навіть не мріяла там побувати.
Воно настільки відоме, що важко уявити себе на його вулицях.
Це Лондон.
Коли я вперше потрапила до Лондону, то була вражена самим цим фактом.
Я, двадцятирічна дівчина з української провінції, у відрядженні в самому центрі Сіті, серед банкірів, серед світових фінансових потоків.
Таким же неймовірним, як і ця думка, в Лондоні для мене виявилось майже все.
Сусідство величезних сучасних хмарочосів зі старими церквами і будинками, біля яких так і відчуваєш вікову історію.
Вражає, що зранку метро наповнене людьми в ділових костюмах, в обід ці ж банкіри і фінансисти купують сендвічі і їдять прямо на сходах собору Святого Пола.
А ввечері в четвер ці ж офісні працівники збираються разом під стінами пабу (ніколи всередині) і п'ють весь вечір.
Здавалося б, чому саме в четвер?
Бо краще зіпсувати похміллям п'ятницю, ніж свій чесно зароблений вихідний.
Лондон — місто контрастів, але всюди почуваєшся добре. В величезних зелених парках, де люди просто гуляють, лежать на газонах або збираються пограти в футбол. На величезних блошиних ринках, де кожен одягнений, як хоче, смачно пахне їжею і можна знайти дуже цікаві речі з історією.
У метро, де відчуваєш гордість собою, що на п'ятий день нарешті почав трошки в ньому орієнтуватися. І, звичайно ж, у Лондоні захоплює дух від музеїв, де можна побачити скелет динозавра, справжнього біфітера, картини Ван Гога або ж розетський камінь.
В Лондоні є все.
Хочу повертатись сюди знову і знову.
