Є місто, де я опинилась випадково, бо ніколи навіть не мріяла там побувати.
Воно настільки відоме, що важко уявити себе на його вулицях.
Це Лондон.
Коли я вперше потрапила в Лондон, то була вражена самим цим фактом.
Я, двадцятирічна дівчина з української провінції, — у відрядженні в самому центрі міста, серед банкірів, серед світових фінансових потоків.
Таким же вражаючим, як і ця думка, в Лондоні для мене виявилося майже все.
Сусідство величезних сучасних хмарочосів зі старими церквами і будинками, біля яких так і відчуваєш вікову історію.
Вражає, що зранку метро наповнене людьми в ділових костюмах, в обід ці ж банкіри і фінансисти купують сендвічі і їдять прямо на сходах собору Святого Пола.
А ввечері в четвер ці ж офісні працівники збираються разом під стінами пабу (ніколи всередині) і п'ють увесь вечір.
Здавалося б, чому саме в четвер?
Бо краще зіпсувати похміллям п'ятницю, ніж свій чесно зароблений вихідний.
Лондон — місто контрастів, але всюди почуваєшся добре: у величезних зелених парках, де люди просто гуляють, лежать на газонах або збираються пограти в футбол; на величезних блошиних ринках, де кожен вдягнений, як хоче, смачно пахне їжею і можна знайти дуже цікаві речі з історією; в метро, де відчуваєш гордість за себе, що на п'ятий день нарешті почав трошечки в ньому орієнтуватися.
І звичайно ж, в Лондоні захоплює дух музеїв, де можна побачити скелет динозавра, справжнього біфітера, картини Ван Гога або ж Розетський камінь.
У Лондоні є все.
Хочу повертатись сюди знову і знову.
