— Дивовижно, як багато у вас мух!
Ми говоримо "він", оскільки ні полові, ні власник, ні відвідувачі трактиру не знали, хто він, якого звання, звідки й навіщо приїхав у наше місто.
Це був видний, доволі похилого віку чоловік, гарно одягнений й, скоріш за все, доброчесний.
Зовні його можна було прийняти за аристократа.
Ми звернули увагу, що він мав золотий годинник, шпильку з перлиною, а в його касторовому капелюсі лежали рукавички з модними защіпками, які раніше ми бачили у віцегубернатора.
Обідаючи, він весь час намагався показати своє виховання: тримав виделку в лівій руці, витирався серветкою й морщився, коли в чарку падали мухи.
Кожен знає, що там, де є мухи, посуд не може бути чистим: не кажучи вже про звичайних відвідувачів, навіть такі особи,, як виправний, станичний і приїжджі поміщики, обідаючи в трактирі, ніколи не скаржаться, якщо їм подають тарілку або чарку, загаджену мухами; він же не почав їсти, поки посудомийник не помив тарілок у гарячій воді.
Скоріш за все, форсував і намагався показати свою благородність більше, ніж є насправді.
