— Дивовижно, як багато у вас мух!
Ми говорили про нього, оскільки ні Пол, ні власник, ні відвідувачі трактиру не знали, хто він, якого звання, звідки й навіщо приїхав у наше місто.
Це був видний, доволі похилого віку чоловік, гарно одягнений й, найвірогідніше, благородний.
За зовнішнім виглядом його можна було сприйняти як аристократа.
Ми звернули увагу, що він мав золотий годинник, шпильку з перлиною, а в його касторовому капелюсі лежали рукавички з модними застібками, які раніше ми бачили у віцегубернатора.
Обідаючи, він увесь час намагався показати своє виховання: тримав виделку в лівій руці, витирався серветкою й морщився, коли в рамку падали мухи.
Кожен знає, що там, де є мухи, посуд не може бути чистим, не говорячи вже про звичайних відвідувачів. Навіть такі особи,, як виправний, станичний і проїжджі поміщики, обідаючи в трактирі, ніколи не жаліються, якщо їм подають тарілку або чарку, забруднену мухами; він же не почав їсти до тих пір, поки посудомийник не помив тарілки в гарячій воді.
Найімовірніше, форсував і намагався показати свою благородність більше, ніж є насправді.
