Кіт звів очі до неба і голосно зітхнув, але нічого не сказав, вочевидь, пам'ятаючи вухо, накручене на балу.
– Зважаючи на те, – заговорив Воланд, усміхнувшись, – що ймовірність отримати вами хабара від тієї дурепи Фріди зовсім, звісно, нульова– адже це було б несумісно з вашою королівською гідністю, – я вже й не знаю, що робити.
Залишається, мабуть, одне — запастися ганчірками і заткнути ними всі щілини моєї спальні!
– Ви про що говорите, месире? – здивувалась Маргарита, вислухавши ці справді незрозумілі слова.
– Абсолютно з вами погоджуюсь, месире, – втрутився в розмову кіт, – саме ганчірками, – і роздратований кіт стукнув лапою по столі.
– Я про милосердя кажу, – пояснив свої слова Воланд, не відводячи з Маргарити вогняного ока.
– Інколи зовсім несподівано і підступно воно проникає в найвужчі щілини.
От я і кажу про ганчірки.
