Після кількох поворотів він знову присів.
Коли він відкинув голову назад на крісло, його погляд зупинився на дзвонику.
Ним уже давно не користувались.
Він висів у кімнаті і сповіщав про якесь своє призначення, забуте разом із покоями на верхньому поверсі будівлі.
З величезним здивуванням і дивним, незрозумілим страхом він побачив, що дзвоник почав хитатись, коли він на нього подивився.
Спочатку він хитався так м'яко, що ледь видав звук.
Але згодом він почав звучати гучніше, як і кожен дзвоник у будинку.
Це тривало, мабуть, пів хвилини чи хвилину, але здавалось, що минула ціла година.
Дзвоники стихли так само, як і почали дзвеніти — одночасно.
За ними виник  брязкітливий звук, десь  у глибині... так ніби хтось тягнув важкі ланцюги через бочки в винному погребі.
Скрудж тоді згадав, що привидів у будинках описують як таких, що тягають ланцюги.
Двері погреба різко відчинились із гучним звуком, і тоді на нижніх поверхах він почув звук набагато гучніший. Звук піднімався сходами, тоді попрямував до його дверей.
"Це Хамбук!"— сказав Скрудж.
