Географічний детермінізм як пояснювальний чинник відмінності між народами
Географічна обумовленість відмінностей між народами хвилювала людство ще за часів античності.
Зокрема, перші спроби звернутися до цієї тематики можна побачити в роботах Гіппократа, Аристотеля, Ксенофонта та Посидонія.
Висувалися думки про те, що характер людей власне віддзеркалює природу країни, а саме особливості ландшафту, клімату, розміри території та навіть картину зоряного неба.
А оскільки всі ці параметри є специфічними для кожного народу, то вони і викликають розбіжності у культурах.
Після темних середніх віків і панування релігійних вірувань, приходить епоха Відродження та бароко.
В цей час географічний детермінізм був одним із головних принципів пояснення відмінностей між народами.
У XVIII столітті французький філософ Ш. Монтеск’є використовує поняття «дух народу» (він визначає його як результат взаємодії багатьох чинників: клімат, релігія, закони, система правління тощо) і говорить про визначну роль географічних детермінант у його формуванні.
Хоча клімат у цьому випадку має більший вплив на менш розвинені країни, ніж на країни із високим рівнем культури.
На його думку, народи, які мешкають у місцевостях зі спекотним кліматом, схильні до лінощів, але не позбавлені багатої уяви, тоді як північні — відважні та малочутливі.
І.Гердер також підкреслював важливість залежності культурних та психологічних особливостей від умов середовища, але припускав вплив і інших не менш значущих факторів.
В.Кузен у цих питаннях був дещо більш категоричним, стверджуючи, що за наявності детального опису географічних чинників середовища можна не тільки скласти типовий портрет жителя певної країни, а навіть спрогнозувати, яку роль ця країна відіграватиме в історії світу.
Звичайно, що ці погляди у сучасності викликають бурхливий сплеск критики, але для того періоду вони були досить важливими та достовірними.
У ХІХ столітті набуває важливості поняття так званої «культурної адаптації», яке розглядалося в теорії дифузіонізму німецького етнолога Фрідріха Ратцеля.
Він вважає, що найважливішим є географічне середовище, до якого адаптується суспільство.
Ратцел уперше говорить про те, як змінюються культурні особливості у період переселення народу.
Це наводить на думку про дійсну важливість принципу географічного детермінізму як пояснення відмінностей між різними народами, хоча така теорія не розглядала роль у цьому психології та власне людини як носія культури.
У дослідженнях Ф.Боаса наведено концепцію «посибілізму», що опонує теорії Ратцела, розглядаючи географічні чинники лише як певний фундамент для виникнення культурних відмінностей.
У 50–60 роках ХХ століття розповсюджувалися погляди Стюарда.
Дані, зібрані культурною антропологією, розкрилися в концепції адаптації.
Загалом можна сказати, що сучасні дослідники сходяться на тому, щоб розглядати культуру як соціально детерміновану систему, яка адаптується до географічних умов середовища.
