Вирішальним чинником негативних тенденцій глобальних змін клімату є збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері.
Останнім часом точаться дискусії на міждержавному рівні щодо контролю обсягів вуглецю в атмосфері, які є логічним продовженням Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
Важливим є підписання Паризької угоди, яка, на відміну від Кіотського протоколу, вимагає зменшення викидів діоксиду вуглецю або збільшення обсягів його депонування від усіх держав, незалежно від їхнього економічного рівня розвитку [2].
Важливим залишається питання доцільності сучасних методів господарювання у лісах при наявній екологічній ситуації.
На перший план виходять екосистемні послуги, які можуть надавати лісові насадження.
Депонування вуглецю згідно міжнародної класифікації належить до екосистемних послуг із регулювання.
Не менше 20-ти останніх років проводяться дослідження запасів біомаси лісових насаджень як одного з найважливіших джерел депонування вуглецю.
Ліси виступають резервуаром — пулом, де зберігається вуглець у зв’язаному стані.
Термін депонування залежить не тільки від природних умов, де зростає деревостан, але й від компоненту біомаси.
Основні обсяги вуглецю зберігаються у живій частині біомаси — фітомасі, але значним резервуаром також виступає мортмаса, або деревний детрит.
Фітомаса та мортмаса лісів виступають не тільки як важливий резервуар депонованого вуглецю.
Оцінювання вуглецю в мортмасі дубових насаджень дозволить уточнити обсяг резервуару в лісових екосистемах та зменшити невизначеності в оцінюванні вуглецевого циклу.
