Ранок був вельми насичений.
Після безсонної ночі в потязі я закинув речі на нову хату і побіг шукати швабру для прибиральниці, яка мала прийти о десятій.
Дорогою, взяв їжі в Dominos, прибіг акурат до прибуття майстра, який замінив замок на вхідних дверях.
Поки не прийшла прибиральниця, підключив інет, поміняв віртуальні бакси та повернув частину боргу Пруднікової.
Об одинадцятій я вже підходив до нового офісу на Олімпійській.
Стільки справ вдалося успішно зробити за проміжок із восьмої до одинадцятої!
Дорогою зустрів Ігоря.
З’ясувалося, що він працює в сусідній будівлі і може бачити наш офіс, коли спускається сходами.
Офіс, до речі, в них новий, вони тільки сьогодні в нього переїхали.
Офіс являє собою open-space, кухня відокремлена прозорою стінкою так само, як і переговорні комори.
Столи стоять великі, їх можна регулювати за висотою аж до перетворення в стіл для стояння.
Монітор особисто мені дали величезний, дюймів, може, 29.
У багатьох стоять кронштейни з двома моніторами.
Крісла дуже зручні.
На кухні годують обідами та вечерями, причому не порційно, як було в Murano, а просто приносять багато їжі і кожен накладає скільки хоче.
Також безкоштовно можна брати багато всяких снеків, — шоколадки, nuts, печиво смачне, m&mds і таке інше, — та напої: coca-cola, соки, смузі, боржомі, пиво модняве, сидр та багато всього іншого.
У понеділок я нарешті набрався духу і поговорив з Серьогою стосовно того, що я хочу звільнитися.
Він, звичайно, вже був трошки підготовлений нашою розмовою в Чураско Барі (див. нижче), але він не чекав, що це станеться так швидко.
Як мені здається, він засмутився і ходив такий увесь тиждень.
Гадаю, я змусив його замислитися, чи правильно він робить, що продовжує працювати тут уже п’ять років.
Тут мушу розповісти докладніше, чому саме я вирішив звільнятися.
Над цим я думав уже, мабуть, рік, ба навіть і більше — відтоді, як закінчив училище та стало очевидно, що робота в мене доволі  нудна.
Під час прогулянки ми спочатку каталися на машинці (Це така сучасна форма самокату, як я розумію. По суті, самокат з чотирма колесами), а потім пускали кораблі в калюжах.
Відносини з калюжами в нас просто чудові.
Всі перехожі та діти навколо завжди або заздрять, або шоковані, або водночас заздрять та шоковані.
Бо в Улясі є чудові гумові чоботи та ще більш чудовий Комбінезон Reima (з великої літери, бо час від часу Уляся звертається до нього як до живого), а також брезентові рукавички.
В такому одязі можна бовкатись у калюжах як завгодно, чим Уляся радо користується :)
Нарешті до нас у гості прийшли Вася з Оленою.
Якщо не рахувати Вероніку з Сашею, які пили в нас чай, але прийшли забрати стільницю, то це перші наші новосільні гості.
Подарували нам вишиту скатертину з серветками.
Я знаю, що такі продаються в Країні, і то, напевне, недорого, але ж яка вона крутюща!
Загалом добре посиділи.
Частували їх картоплею, сосиками та смачнющою салаткою з сиром фета.
А ми з Васею щось трохи перебрали: спочатку випили пляшку легкого французького вина (купив випадково, спокусившись на маркетинговий хід " французьке вино лише за 49 грн."), а потім ще 0.75 пляшки вермуту Шабо.
Якщо врахувати, що за міцністю воно як портвейн, то виходить багато.
В Олени вже великий-превеликий живіт.
Вона каже, що й не знає, як доносить його аж до Нового року.
Ім’я, до речі, ще не вибрали.
Купили дитячий возик та повним ходом роблять ремонт.
А ще Вася закінчив курси для молодих татусів :)
Прийшли вони десь о третій, а пішли о дев’ятій.
Уляся пропустила свій денний сон, тож вона заснула, трохи не дочекавшись відходу гостей і проспала аж до ранку.
А ми зі Світланкою подивились трошки "Кін-Дза-Дза" і теж поснули.
Забув ще написати, вранці до нас приходили з вентиляційної служби, прочищали вентиляцію, бо щось не тягнуло.
Така мила молода пара, жіночка та чоловік, зовсім не схожі на те, як ми уявляли собі пічників.
Кажуть, що витягнули з вентиляції рулон руберойду.
Отаке.
