Ранок був вельми насичений.
Після безсонної ночі в поїзді я закинув речі на нову хату і побіг шукати швабру для прибиральниці, яка мала прийти о десятій.
Дорогою забіг взяти їжі в “Dominos”, прибіг акурат до прибуття майстра, який замінив замок у вхідних дверях.
Поки не прийшла прибиральниця, підключив Інтернет, обміняв віртуальні долари та повернув частину боргу Пруднікової.
Об одинадцятій я вже підходив до нового офісу на Олімпійській.
Стільки справ вдалося успішно зробити в проміжку з восьмої до одинадцятої!
Дорогою зустрів Ігоря.
З’ясувалося, що він працює в сусідній будівлі і може бачити наш офіс, коли спускається сходами.
Офіс, до речі, в них новий, вони тільки сьогодні в нього переїхали.
Це офіс відкритого типу, кухня відокремлена прозорою стінкою так само, як і переговорні кімнати.
Столи стоять великі, їх можна регулювати за висотою аж до перетворення в стіл для стояння.
Монітор особисто мені дали величезний, дюймів, може, 29.
У багатьох стоять кронштейни з двома моніторами.
Крісла дуже зручні.
На кухні годують обідами та вечерями, причому не порційно, як було в Murano, а просто приносять багато їжі, і кожен накладає скільки хоче.
Також безкоштовно можна брати багато всяких дрібниць для перекусів (шоколадки, горіхи, печиво смачне, цукерки і таке інше) та напої (кока-кола, соки, смузі, боржомі, пиво модняве, сидр та багато всього іншого).
У понеділок я нарешті набрався духу і поговорив із Сергієм, що я хочу звільнитися.
Він, звичайно, вже був трошки підготовлений нашою розмовою в барі “Чураско” (див. нижче), але він не чекав, що це станеться так швидко.
Як мені здається, він засмутився і ходив таким весь тиждень.
Гадаю, я змусив його замислитися, чи правильно він робить, що продовжує працювати тут вже п’ять років.
Тут мушу розповісти докладніше, чому саме я вирішив звільнятися.
Над цим я думав вже, мабуть, рік ба й навіть і більше — відтоді, як закінчив училище та стало очевидно, що робота в мене доволі нудна.
Під час прогулянки ми спочатку каталися на машинці (це така сучасна форма самокату, як я розумію, по суті самокат з чотирма колесами), а потім пускали кораблі в калюжах.
Відносини з калюжами в нас просто чудові.
Всі перехожі та діти навколо завжди або заздрять, або шоковані, або водночас заздрять та шоковані.
Бо в Улясі є чудові гумові чоботи та ще більш чудовий комбінезон Reima (з великої літери, бо час від часу Уляся звертається до нього як до живого), а також брезентові рукавички.
У такому одязі можна бовтатися в калюжах як завгодно, чим Уляся радо користується :).
Нарешті до нас у гості прийшов Вася з Оленою.
Якщо не враховувати Вероніку з Сашею, які пили в нас годину, але прийшли забрати стільницю; то це перші наші новосільні гості.
Подарували нам вишиту скатертину з серветками.
Я знаю, що такі продаються в “Країні”, і то, напевно, недорого, але ж яка вона крутюща!
В принципі добре посиділи.
Частували їх картоплею, сосисками та смачним салатом із сиром фета.
А ми з Васею щось трохи перебрали: спочатку випили пляшку легкого французького вина (купив випадково, піддавшись маркетингу, "французьке вино всього лише за 49 грн."), а потім ще 0.75 пляшку вермуту “Шабо”.
Якщо врахувати, що за міцністю воно, як портвейн, то виходить багато.
В Олени вже великий-превеликий живіт.
Вона каже, що й не знає, як доносить його аж до Нового року.
Ім’я, до речі, ще не вигадали.
Купили дитячий візок та повним ходом роблять ремонт.
А ще Вася завершив курси для молодих татусів :).
Прийшли вони десь о третій, а пішли о дев’ятій.
Уляся пропустила свій денний сон, тому заснула, трохи не дочекавшись відходу гостей, і проспала аж до ранку.
А ми зі Світланкою подивились трошки "Кін-Дза-Дза" та теж поснули.
Забув ще написати, вранці до нас приходили з вентиляційної служби прочищали вентиляцію, бо щось не було тяги.
Така мила молода пара, жіночка та чоловік, зовсім не схожі на те, як ми уявляли собі пічників.
Кажуть, що витягли з вентиляції рулон руберойду.
Отаке.
