— Це вже другий, — подумав.
Цього разу вже не налякався, бо цей другий труп лежав на спині і не виказував жодних ознак життя і руху. Скшетуський просто додав ходу, щоб не крутилася голова. Очерет усе густішав, що, з одного боку, давало безпечний сховок, з іншого — значно утруднювало похід. Минуло ще пів години, година, він усе ще йшов, але дедалі більше втомлювався. У деяких місцях було так мілко, що вода не доходила йому до гомілки, хоча місцями він мусив заглиблюватись по пояс. Вимучувало теж незмірно довге витягування ніг з болота. Піт заливав чоло, і водночас озноб пробивав від голови до п'ят.
— Що це таке? — думав зі страхом в серці. — Невже я схибнувся? Болото якесь мовчазне; а що як не розпізнаю місця серед болота і промину?
