— Це вже другий, — подумав.
Цього разу вже не злякався, бо цей другий труп лежав на спині і не виявляв жодних ознак життя і руху. Скшетуський просто додав ходу, щоб не йшла обертом голова. Очерет ставав все густіший, що, з одного боку, давало безпечний сховок, з іншого — значно утруднювало похід. Минуло ще пів години, ще година, він все ще йшов, але все більше і більше втомлювався. Вода в деяких місцях була така мілка, що не доходила йому до гомілки, хоча подекуди мусив заглиблюватися по пояс. Вимучувало теж незмірно довге витягування ніг із болота. Піт заливав чоло, і водночас озноб пробивав від голови до п'ят.
— Що це таке? — думав зі страхом в серці. — Невже я схибнувся? Болото якесь мовчазне; а що як не розпізнаю місця серед болота і промину?
