"Пробач мені, — сказав я, — втім, я не думаю, що ти знайдеш Джолнса".

Таксі зупинилося перед однією з найбільш розкішних резиденцій на бульварі. Перед будинком туди-сюди ходив чоловік з довгими червоними вусами та з маркою детектива, яка майоріла на комірі його пальта. Тепер та тоді чоловік би зголив ті вуса аби відкрити лице, але тоді я б розпізнав одразу славетну візитівку великого детектива Нью-Йорка. Джолнс не зводив гострого погляду з дверей та вікон будинку.

"Що ж, докторе, — сказав Найт, не стримуючи нотку тріумфу в голосі, — ви бачили?"

"Це неймовірно, неймовірно!" — я відразу не стримував вигуків, коли таксі їхало зворотнім шляхом. "А втім, як ви це зробили? Завдяки якому індуктивному процесу..."
