Лена принесла стосик дисків із гуртожитського філологічного минулого, щоб я здала на переробку. Піратська музика впродовж 2005—2007 рр. у нас кочувала саме так. Сиджу, перебираю, кожен диск підіймає у пам'яті хвилю студентських спогадів. З українського я тоді слухала “Океан Ельзи”, лірику Пономарьова, “Братів Гадюкіних”, “ВВ”, “ТНМК”, “Тартак”, “Бумбокс”, “Фактично Самі” і, звісно, гурт “Крихітка Цахес”. Кажу: “Крихітку не здаємо, я 14-го йду на концерт, понесу підписати!” Пісні з цього альбому всі знають напам'ять.

“"В мене є мен, і він мене має право..." Ти уявляєш!” — згадую, як зачаровано цитував мені Сергій, маючи на увазі щось своє. А я доповнювала: “Яка алітерація”.

У мене була таємна електронна скринька на першому курсі для особливих листів, які я загадково підписувала "Невиліковно вільна".

Зірки стали ближчими, вони їздять в метро і запитують нас у фейсбуці через роки, чи співати на концерті “Lumipallo”. Таке питаєте.
