Він чекав близько двадцяти хвилин, а потім високий чоловік у довгому пальто, з коміром, піднятим до вух, швидко перейшов дорогу з іншої сторони вулиці. Він ішов прямо до очікувача.
"Бобе, це ти?" — він запитав із сумнівом.
"Це ти, Джиммі Веллсе?" — вигукнув чоловік у дверях.
"Боже мій! — вигукнув новоприбулий, схопивши обидві руки іншого своїми. — Це Боб, жодного сумніву. Я був переконаний, що знайду тебе тут, якщо ти ще досі живий. Так, так, так! Двадцять років — довгий час. Старі часи минули, Бобе; я хотів би, аби вони не закінчились, щоб ми могли ще раз повечеряти тут. Як тобі жилось на Заході, старий?"
