Він чекав близько двадцяти хвилин, а потім високий чоловік у довгому пальті з коміром, піднятим до вух, швидко перейшов дорогу з іншого боку вулиці. Він ішов прямо до того, хто очікував.
— Бобе, це ти? — він запитав із сумнівом.
— Це ти, Джиммі Веллс? — вигукнув чоловік у дверях.
— Боже мій! — озвався новоприбулий, схопивши обидві руки іншого своїми. — Це Боб, жодного сумніву. Я був переконаний, що знайду тебе тут, якщо ти ще досі існуєш. Так, так, так! Двадцять років — довгий час. Старі часи минули, Бобе; я б хотів, аби вони не закінчились, щоб ми могли ще раз повечеряти тут. Як тобі жилося на Заході, старий?
