— Що чую я?! — заспівала вона, як зазвичай лунають оперні співаки, коли чують щось жахливе. — Як? Що ви сказали? Повторіть, повторіть...

— Я... я кохаю вас! — повторив Володя.

І вже без будь-якої участі своєї волі, нічого не розуміючи та не тямлячи, він зробив пів кроку до Нюти і взяв її за руку вище кисті. В очах йому потемніло і виступили сльози, увесь світ перетворився на один великий, волохатий рушник, від якого пахло купальнею.

— Браво, браво! — почув він веселий сміх. — Чого ж ви мовчите? Хочу, щоб ви говорили! Ну?

Бачачи, що йому не заважають тримати руку, Володя глянув на усміхнене обличчя Нюти і незграбно, незручно взяв обома руками її за талію, при чому кисті обох його рук зійшлися на її спині. Він тримав її обома руками за талію, а вона, закинувши на потилицю руки та показуючи ямочки на ліктях, поправляла під хусткою зачіску і говорила спокійним голосом:
