Після кількох поворотів він знову присів. Коли він відкинув голову назад на крісло, його погляд спинився на дзвонику. Ним вже давно не користувались. Він висів у кімнаті і сповіщав про якесь своє призначення, забуте разом із покоями на верхньому поверсі будівлі. Із величезним здивуванням і незрозумілим страхом він побачив, що дзвоник почав хитатись, коли він на нього глянув. Спочатку він хитався так м'яко, що ледь видав звук. Але згодом він почав звучати гучніше, як і кожен дзвоник в будинку. Це тривало, мабуть, пів хвилини, чи хвилину, але здавалось, що пройшла ціла година. Дзвоники стихли так само, як і почали дзвеніти — одночасно. За ними послідував брязкіт десь далеко в глибині... Так, ніби хтось тягнув важкі ланцюги через бочки в винному погребі. Скрудж тоді згадав, що привидів у будинках описують як таких, що тягають ланцюги. Двері погреба різко відчинились із гучним звуком, і тоді на нижніх поверхах він почув звук набагато гучніший, звук піднімався сходами, тоді попрямував до його дверей. "Це Хамбук!" — сказав Скрудж.
