Воно відкрилось. І маленька дівчинка, значно молодша за хлопчика, полетіла, немов дротик, обхоплюючи своїми руками його шию і невпинно цілуючи його, промовляла до нього "Дорогий, дорогий братику".
"Я прийшла, щоб повернути тебе додому, — сказала дитина, аплодуючи своїми маленькими долонями і згинаючись від сміху. — Забрати тебе додому, додому!"
"Додому, мала Фен?" — відповів хлопчик.
"Так!" — сказала дитина, сповнена радості. — Додому, раз і назавжди. Додому, навіки і віки. Батько зараз значно добріший, ніж він був раніше, цей дім, немов Рай! Він говорив так лагідно до мене одного вечора, вкладаючи мене спати, що я навіть не побоялася спитати його, чи повернешся ти додому, і він сказав: "Так, ти повинен повернутися, він відправив мене на автобус, щоб привести тебе. І тобі бути чоловіком! — сказала дитина, розплющивши очі — і ніколи не повернешся сюди, але спершу, ми будем разом усе Різдво, і матимемо найвеселіший час у всьому світі".
