Всі, зокрема і смішний хлопець, який підстрибував, потягнулись до віконечка. У кожного фельдшер запитував ім'я та по батькові, літа, місце проживання, чи давно хворіє і таке інше. З відповідей своєї матері Пашко дізнався, що звати його не Пашком, а Павлом Галактіоновим, що йому сім років, що він неграмотний і хворіє від самого Великодня.
Незабаром після запису треба було ненадовго піднятись; через приймальню пройшов лікар у білому фартусі та підпоясаний рушником. Проходячи повз хлопця, що підстрибував, він потиснув плечима і сказав співочим тенором:
— Але і дурень! Що ж, хіба не дурень? Я казав тобі прийти в понеділок, а ти приходиш у п'ятницю. Як на мене, то хоч зовсім не ходи, але дурню ти такий, нога пропаде!
Хлопець зробив таке жалісливе обличчя, наче збирався просити милостиню, закліпав і сказав:
— Зробіть таку милість, Іване Миколайовичу!
