Географічний детермінізм як пояснювальний чинник відмінності між народами
Географічна обумовленість відмінностей між народами хвилювала людство ще за часів Античності. Зокрема, перші спроби звернутися до цієї тематики можна побачити в працях Гіппократа, Аристотеля, Ксенофонта та Посидонія. Висловлювалися думки про те, що характер людей власне віддзеркалює природу країни, а саме: особливості ландшафту, клімату, розміри території та навіть картина зоряного неба. А оскільки усі ці параметри є специфічними для кожного народу, то вони і викликають розбіжності в культурах.
Після темних середніх віків і панування релігійних вірувань приходить епоха Відродження та Бароко. В цей час географічний детермінізм був одним із головних принципів пояснення відмінностей між народами. У XVIII столітті французький філософ Ш. Монтеск’є використав поняття «дух народу» (він визначив його як результат взаємодії багатьох чинників: клімат, релігія, закони, система правління тощо) і вказав на центральну роль географічних детермінант у його формуванні. Хоча клімат у цьому разі має більший вплив на менш розвинені країни, ніж на країни з високим рівнем культури. На його думку, народи, що проживають у місцевостях із жарким кліматом, схильні до лінощів, але не позбавлені багатої уяви, тоді як північні — відважні та малочутливі. І. Гердер також підкреслював важливість залежності культурних та психологічних особливостей від умов середовища, але припускав вплив й інших не менш значущих факторів. В. Кузен в цих питаннях був дещо більш категоричним, стверджуючи, що за наявності детального опису географічних чинників середовища, можна не тільки скласти типовий портрет жителя певної країни, а навіть спрогнозувати, яку роль ця країна відіграватиме в історії світу. Звичайно, що ці погляди сьогодні викликають бурхливий сплеск критики, але для того періоду вони були доволі значущими та достовірними.
У ХІХ столітті набуває вагомості поняття так званої «культурної адаптації», яке розглядалося в теорії дифузіонізму німецького етнолога Фрідріха Ратцеля. Він вважав, що найважливішим є географічне середовище, до якого адаптується суспільство. Ратцель вперше зауважив, як змінюються культурні особливості у період переселення народу. Це наводить на думку про дійсну важливість принципу географічного детермінізму як пояснення відмінностей між різними народами, хоча ця теорія не розглядала роль психології та власне людини як носія культури.
У роботах Ф. Боаса наводиться концепція «посибілізму», що опонує теорії Ратцеля, розглядаючи географічні чинники лише як певний фундамент для виникнення культурних відмінностей. У 50-60 роках ХХ століття розповсюджувалися погляди Стюарда. Дані, зібрані культурною антропологією, розкрилися в концепції адаптації.
Загалом, можна сказати, що сучасні дослідники сходяться на тому, щоб розглядати культуру як соціально детерміновану систему, що адаптується до географічних умов середовища.
