Від усіх летів, виблискуючи сталлю обладунків, Азазелло. Місяць змінив і його обличчя. Зникло безслідно недолуге бридке ікло, і косоокість виявилась фальшивою. Обидва ока Азазелло були однаковими, пусті і чорні, а обличчя — біле і холодне. Тепер Азазелло летів у своєму справжньому вигляді, як демон безводної пустелі, демон-убивця.

Себе Маргарита бачити не могла, але вона добре бачила, як змінився майстер. Волосся його біліло тепер під місяцем і позаду збиралось у косу, і вона летіла за вітром. Коли вітер віддував плащ від ніг майстра, Маргарита бачила, як зірочки шпорів на його ботфортах то згасали, то загоралися. Наче юний демон, майстер летів, не спускаючи з місяця очей, але посміхався йому, наче добре знайомій і милій, та щось, за звичкою, набутою в кімнаті №118-й, сам до себе бурмотів.
