Вони пройшли, Гост та Скрудж, через хол до дверей позаду будинку. Ті відчинилися перед ними і відкрили їхньому погляду велику порожню меланхолійну кімнату, що виглядала так понуро через ряди однотипних столів. За одним із них самотньо сидів хлопчик, читаючи книгу біля вогню; Скрудж теж присів за стіл навпроти, і сльози заповнили його очі, адже він споглядав нещасного забутого себе, того, ким він колись був.

Звуки, що поширювалися луною у будинку, писк та шурхіт миші за стіною, крапання з відталої водостічної труби в похмурому подвір'ї позаду, тремтіння гілок на самотній тополі, ліниве покачування дверей порожнього сараю, навіть тріщання вогню — все це м'яко навалилося на серце Скруджа і дало сльозам легше стікати.
