Левій відскочив від столу, дико озираючись, і вигукнув:
— Хто це зробив?
— Не ревнуй, — з оскалом відповів Пилат і потер руки, — боюся, мав він шанувальників і окрім тебе.
— Хто це зробив? — пошепки повторив Левій.
Пилат відповів йому:
— Це зробив я.
Левій відкрив рота, дико подивився на прокуратора, а той сказав:
— Цього, звичайно, замало зробленого, але все ж це зробив я. — І додав: — Ну, а тепер візмеш що-небудь?
Левій подумав, пом’якшав і нарешті відповів:
— Накажи дати мені шматочок чистого пергаменту.

Минула година. Левія не було в палаці. Тепер тишу світанку порушував лише тихий шум кроків вартових у саду. Місяць швидко вицвітав, на іншому краю неба було видно білувату плямку ранкової зірки. Ліхтарі давно згасли. На ложі лежав прокуратор. Підклавши руку під щоку, він спав і дихав беззвучно. Поруч із ним спав Банга.
